все услуги на одном сайте

Пятница, 10 Май 2019 10:52

При двох президентах

Автор 
Оцените материал
(0 голосов)
Другий тур президентських виборів став холодним душем на голову українського суспільства. Опинившись над прірвою, стрибнути в яку все ж таки доведеться, українці трохи принишкли. Вони вже не впевнені, чи зможуть злетіти, як мріяли, чи таки розіб’ються. Та й жити при двох президентах давненько не доводилося.
 


Ще чинному, який помалу добуває свій термін, і вже обраному, але ще без повноважень. Від якого, до речі уже не відкараскаєшся. Після інавгурації почнеться нова епоха. Хтось, можливо, вже шкодує про свій вибір, у когось здають нерви від безвиході, а хтось не втомлюється святкувати перемогу. Втім, усі, кому хоч трохи не байдуже, що ж буде далі, так чи інакше розважаються грою в порівняння, мимоволі зважуючи нинішні кроки обох ключових гравців, шукаючи в них певну логіку та знаки, розшифровуючи їх і пояснюючи на власний розсуд. Скидається на ворожіння на кавовій гущі, але цікаво.


Забігаючи наперед, варто зауважити, що в Петра Порошенка на тлі його суперника більш виграшні позиції, і це зрозуміло. Він має достатні знання та досвід, чого не скажеш про Володимира Зеленського, і, що найважливіше, знає, чого хоче. Зеленський більше скидається на школяра-бешкетника, якого випхнули зненацька на сцену представляти школу і який намагається звично заховатися за спинами інших, розумніших однокласників. Утім, цей трюк уже не проходить, він перелякано озирається, шукає очима знаки підтримки, нашорошивши вуха, ловить підказки із залу, але все його єство нестерпно опирається реальності, і від думки, що жарт затягнувся, стає лячно.

 

Це видно навіть із фотографій, знятих, коли Зеленський з’являється в реалі й змушений спілкуватися з живими людьми. І немає нічого дивного, що свій перший, щоправда неофіційний, візит новобраний президент здійснив не до виборців, які за нього проголосували, не до чиновників, із якими йому доведеться працювати, і навіть не до іноземних лідерів держав-партнерів для тіснішого знайомства, а на турецький курорт, де йому конче забажалося відпочити й побути в колі родини. Цей жест доброго сім’янина вартий поваги та розуміння, але доволі переконливою є версія про те, що відпочинок міг бути лише прикриттям непуб­лічної презентації нового президента його головним спонсором і колегами по бізнесу. У будь-якому разі вся ця історія зовсім не клеїться до вибудуваного серіального іміджу, ретельно розрекламованого електорату й спонукає до певних роздумів. Доки от-от-президент узгоджує умови свого працевлаштування, його почет умудряється внести справжній хаос у голови прихильників Зе, заперечуючи можливість реалізації чи не всього того, у що вони свято увірували в перервах між переглядом серіалу про Голобородька та голосуванням. 

ЗЕ-КОМАНДА ПРАГНЕ ЯКНАЙШВИДШЕ ПРОВЕСТИ ІНАВГУРАЦІЮ, ЩОБ ЩЕ МАТИ ЧАС РОЗПУСТИТИ ПАРЛАМЕНТ ІЗ НАДІЄЮ ОТРИМАТИ В НЬОМУ БІЛЬШІСТЬ, А ОТЖЕ, І СЛУХНЯНИЙ УРЯД. ЯКЩО Ж ВИБОРИ ВІДБУДУТЬСЯ У ВСТАНОВЛЕНІ ЗАКОНОМ ТЕРМІНИ, ВАЖЛИВО НЕ РОЗТРУСИТИ СВІЙ ПОЛІТИЧНИЙ КАПІТАЛ ДО ЖОВТНЯ


Заради справедливості варто зазначити, що Зеленський майже відразу зумів згладити гострі кути нерозуміння і, можливо, навіть зробити таке, чого від нього й не очікували. Розповів у Facebook, чого навчила українців Чорнобильська трагедія, розчарував кремлівських пропагандистів, пославши їх туди, куди й належить, спромігся пояснити Путіну, що нічого спільного, окрім кордону, Росія та Україна не мають. Ну а далі почав ходити в гості й знайомитися. Зустрівся з релігійними лідерами, головою Верховної Ради й поговорив із представниками парламентських фракцій. Така активність на тлі по­переднього лежання на дні під час виборчої кампанії справді вражає, але й тут є своє пояснення. Потрапивши у вищу лігу й претендуючи засісти в кріслі глави держави, гравець, хоче він того чи не хоче, привертає до себе вселенську увагу. З’являються охочі познайомитися, запевнити у своїй корисності. Врешті, він і сам усвідомлює, що має не так багато часу, щоб утвердитись і водночас не наламати дров. Щоб уникнути незручної й зовсім не театральної паузи, Зе-команда прагне якнайшвидше провести інавгурацію, щоб ще мати час розпустити парламент із надією (а соціологія дає всі підстави для оптимізму) отримати в ньому більшість, а отже, і слухняний уряд. Якщо ж вибори відбудуться у встановлені законом терміни, важливо не розтрусити свій політичний капітал до жовтня. Тож місця для маневрів мізерно мало, доводиться вивіряти кожен крок і максимально тиснути та просувати свої меседжі, поки в парламенті та суспільстві не сформувалася реальна анти-Зе-коаліція.


Що в цей час робить усе ще чинний глава держави Петро Порошенко? І далі працює президентом. І робить це творчо та з насолодою. Приймає подяки, дякує сам, надає почесні імена військовим з’єднанням. Обіцяє швидко повернутися. Йому вже немає сенсу нервуватись, але й розслаблятися зарано. Решту свого робочого президентського часу варто використати не лише на символічні жести, і він це розуміє. Так, він ходить у Великодню ніч по церквах, їде подякувати до Львова за підтримку (Львівщина дала Порошенкові найбільше голосів), обіцяє підписати ухвалений парламентом закон про українську мову, вшановує загиблих героїв і зустрічається зі студентами, надає звання, нагороджує, призначає нових суддів, спілкується з іноземними лідерами й затверджує склад делегації для участі в судових слуханнях у справах України проти РФ щодо захоплених українських моряків. Врешті, вкотре їде на фронт і не лише зустрічається з вояками, вшановує загиблих, присвоює вчительці української мови та літератури з Авдіївки звання «Заслужений вчитель України», а й саме звідти, з передової, заповідає своєму наступникові завжди дбати про розбудову армії, бо «сильна армія за будь-яких обставин захистить Україну».


Але найцікавіше — це активні кадрові перестановки, логіка яких не завжди зрозуміла. Навіщо в останній момент відправляти людей у відставку, здогадатися ще можна, але який сенс призначати на звільнені посади нових (суддів, дипломатів, членів Нацрад) — це вже трохи складніша задачка. Сподівається, що новий президент їх якийсь час не чіпатиме, бо й так матиме кадровий голод? Є вже якісь полюбовні домовленості, напряму чи через міжнародних посередників? Можливі будь-які варіанти. Але головне не це. Насправді основне питання, яке турбує багатьох і в Україні, і за її межами, як зробити так, щоб країна в момент передачі влади раптом не посипалася. І, мабуть, у цьому варто шукати відповідь. Якщо вона, звісно, є. 

 

Прочитано 31 раз
Александр Сапянов

Главный редактор проекта "Pershotravenskonline.dp.ua"

 

Городской портал Першотравенска

PROфессиональное создание и
SEO продвижение сайтов